“Кладбище домашних животных”
‘Цвинтар домашніх тварин’… мило звучить, чи не так? Луїс Крід теж так думав спочатку. Головне, адже – новий будинок, улюблена родина. Але емоції засліплюють наш здоровий глузд і холоднокровність прийняття рішень.
Небезпека таїться там, де на неї не чекають. Маленьке, але доволі похмуре місце вічного спокою, куди діти приносили своїх померлих тварин. Але чи такий вічний цей спокій? Собаки, кішки, хом’яки, канарки, щури. Усі поховані у стародавньому індіанському ґрунті. Землі, твердіше за людське серце. А от людей ховати тут не можна. Місцеві мешканці охороняють цю територію.
Лихо не минуло стороною сім’ю Кридів. Домашній улюбленець, кіт Черч, потрапив під колеса через безглузду випадковість. Нічого не залишається, як упокоїти фаворита сім’ї в місці, яке, за стародавньою індіанською легендою, має силу воскресіння.
